Пурпурові крила

А як це, ”метелики в животі”? Напевно, кожна людина зовсім по-різному переживає таке почуття як кохання. Познайомившись з новою людиною, ніхто, напевно, не задумується над тим,чи буде майбутнє життя пов’язане з новим знайомим. Проте через деякий час розуміємо, що ця зустріч була справді доленосною. Ми спілкуємося з тепер вже близькою людиною, ділимося різними проблемами, радощами, слізьми. А згодом, з’являється якась невидима ниточка, яка зв’язує тебе і цю людину, і навіть на великій відстані цей шнурочок тримає вас, скріплює ваші думки та серця.
Нещодавні проблеми відходять на задній план, ви намагаєтеся не думати про погане. Та й взагалі, мені здається, що у закоханої людини просто не виходить думати про щось інше, тільки про ту єдину, вірну, кохану людину.
Звичайно, почуття неможливі без деяких негараздів. Ми сваримося з коханою людиною, шукаючи вихід із складної ситуації. Через деякий час самі розуміємо, що були неправі, проте в нас є нерозумна гордість, через яку ніхто не переступить. Коли справді важко на душі, можна спробувати поговорити з природою, заглибившись всередину себе, знову знайти тих загублених метеликів.
Знайти особисту гармонію мені допомагає спілкування з тваринами. Саме вони, як ніхто інший, зможуть відповісти на всі важкі та незрозумілі, на перший погляд, життєві проблеми. Потрібно просто знайти в очах, наприклад, свого улюбленого собаки відображення своїх вчинків.
Короткочасна самотність допомагає заглянути в глибину нашого серця. Думаю, що вже незабаром та гармонія, яку ви знайшли для себе, прилетить до вас обох на крилах кохання.
Гавара Валерія

P.S. У четвер, 14.02.2013 р., відбувся вечір з нагоди Дня святого Валентина. Ознайомтесь із іншими творами (ессе, віршами):

Танець скрипки

І скрипка, вона гратиме для тебе.
Так гратиме, немов востаннє на цій сцені.
І омиватиме сльозами твої рани.
Й благатиме, щоби ловив мелодію від неї..
Поклониться тобі й нікому більше.
Для тебе ж бо настроєні ці струни.
Ти не помітиш, як вона зруйнує тишу.
Для тебе. В неї є на те причини.
Цей крик прелюдії звучатиме не в міру.
Він зазирне кожнісінькій душі у очі.
Та не тобі, бо ти не той, хто любить ліру
Бо ти не той, хто молиться щоночі.
Ти ж бо не віриш у мелодію оту,
Яка так лагідно дзвенить зі струн її.
Ти так і не почуєш те «Люблю»,
Яке заховано в рядки оці.
Весь вечір дивишся ти у вікно,
Щоб вгледіти примарну тінь тієї,
Якій до тебе байдуже було.
Яка дозволила померти тут без неї...
Ти заявляєш, що тебе розбили,
І ти помер для всіх, та оглянись:
Про тебе і без цього вже забули.
Бо гнатись за брехнею важливіш.
Акорди скрипка грає.
Від тривоги Враз серце її битись перестало,
Щоб вдосталь надивитися на того,
Кого для неї від сьогодні буде мало.
Прелюдії кінець. Усе мовчить.
Від подиву аж мову відібрало
Тому, що підійшла та невблаганна мить:
Поклін митця порожньому вже залу.
Юлія Шемечко
Кiлькiсть переглядiв: 552