Про що тобі я можу розказати? Про шепіт грому, крики мурашині І про мою здатність – не літати, Про невловимість сварки слів в машині. Про літо в грудні й зиму в червні, Про чорну зелень та зелену тьму, Про сили у війні сумнівні, Ще й про життєрадісну тюрму. Про що тобі я можу розказати? Про чаклунів, відьом й відомі серіали, Про те, що нетерплячим треба ждати І про байдужість, що гукає нас в підвали. Про голосну мовчанку та глуху розмову, Про грацію падіння і найвищий злет Та повну сил й енергії знемогу, Про веселковий у моргу скелет. Про що тобі я можу розказати? Про найпотворніший балет у світі, Який мені хотілось танцювати Та про біло-чорне на стіні графітті. Про мізерність наймізерніших планет, Про холод сонця і затуплені сокири, Про безцінність золотих монет, Про те, що в кожного свої орієнтири. Про що тобі я можу розказати? Про могучі хвилі й карнавали в Аргентині, Та кращ за все мені мовчати, А ти поділишся усім, про що мовчав донині.
Сьогодні я прокинусь в будинку зі скла. Сьогодні останнє наше вчорашнє завтра, Якби ж то я лиш руки обпекла, Але і душу знайшла чорна ватра. Я прокинусь…а що поруч? Поруч телефон. Невідісланіsms й неприйняті дзвінки, А попереду такий обридлий марафон І ним залишені густі відтінки. Погодься, що лишень ти отак умієш – Саджати розторопші в серці, А садівником хорошим бути ти зумієш? Чи це все на хвилину, в супроводі терцій? Та нехай. Нехай так і зостається А я таки прокинуся в уламках скла І будинок більше вже не продається, Бо я напилася ненависті сповна.