/Files/images/tvorch_ltsesti/u.jpg

Наша розмова

Про що тобі я можу розказати?
Про шепіт грому, крики мурашині
І про мою здатність – не літати,
Про невловимість сварки слів в машині.
Про літо в грудні й зиму в червні,
Про чорну зелень та зелену тьму,
Про сили у війні сумнівні,
Ще й про життєрадісну тюрму.
Про що тобі я можу розказати?
Про чаклунів, відьом й відомі серіали,
Про те, що нетерплячим треба ждати
І про байдужість, що гукає нас в підвали.
Про голосну мовчанку та глуху розмову,
Про грацію падіння і найвищий злет
Та повну сил й енергії знемогу,
Про веселковий у моргу скелет.
Про що тобі я можу розказати?
Про найпотворніший балет у світі,
Який мені хотілось танцювати
Та про біло-чорне на стіні графітті.
Про мізерність наймізерніших планет,
Про холод сонця і затуплені сокири,
Про безцінність золотих монет,
Про те, що в кожного свої орієнтири.
Про що тобі я можу розказати?
Про могучі хвилі й карнавали в Аргентині,
Та кращ за все мені мовчати,
А ти поділишся усім, про що мовчав донині.

Сьогодні я прокинусь в будинку зі скла.
Сьогодні останнє наше вчорашнє завтра,
Якби ж то я лиш руки обпекла,
Але і душу знайшла чорна ватра.
Я прокинусь…а що поруч? Поруч телефон.
Невідісланіsms й неприйняті дзвінки,
А попереду такий обридлий марафон
І ним залишені густі відтінки.
Погодься, що лишень ти отак умієш –
Саджати розторопші в серці,
А садівником хорошим бути ти зумієш?
Чи це все на хвилину, в супроводі терцій?
Та нехай. Нехай так і зостається
А я таки прокинуся в уламках скла
І будинок більше вже не продається,
Бо я напилася ненависті сповна.

Кiлькiсть переглядiв: 592